Ігор Дворкін. Українські євреї у багатоетнічній парадигмі історії України: довге ХІХ сторіччя

У жовтні 2017 року у місті Кривий Ріг пройшов всеукраїнський науково-практичний семінар "Музейний простір: збереження та презентація предметів юдаїки". Семінар став ще одним підтвердженням руху сучасної української історії в сторону поліетнічного підходу, що включає єврейську історію, як невід'ємну частину національної парадигми. Доповіді були опубліковані в збірнику "Музейний простір: збереження та презентація предметів юдаїки", виданому Громадською організацією «КЕТЕР» і Музеєм культури єврейського народу і історії Голокосту «Музей Михайла Мармера».

Сучасна українська історіографія, що постала після 1991 р., зважаючи на відсутність доступу до західних концепцій, архівних джерел, ідеологічних обмежень попереднього, радянського періоду; мала, певною мірою, наздоганяти свої іноземних колег у вивченні подій, що відбувались на території власне України. Єврейські студії не стали виключенням. Історіографія в незалежній Україні, після позбавлення ідеологічного контролю, а також під впливом концепцій, що сформувалися ще у ХІХ – на початку ХХ ст.,  закономірно стала розвиватись саме як націоцентрична. Українські історики концентрувались у своїх дослідженнях на українцях та їх прагненні боротьби за власну незалежність. Сусіди українців, з цієї точки зору, розглядались дуже опосередковано, радше як такі, що або суттєво не впливали на українську історію, або «заважали» українцям вільно розвиватись на власній землі.

Дещо пізніше, у 2000-х рр., активізується дискусія щодо доцільності перезавантаження традиційного національного наративу із використанням багатоетнічного підходу, включенням в українську історію інших народів, що жили на теренах сучасної України. Українські історики поступово включають до своїх студій не-українців, адже повноцінно вивчати українську історію без дослідження історії поляків, росіян чи євреїв, що жили та живуть в Україні вкрай важко. Причому дослідники звертають увагу на те, що меншини поступово перестають сприйматись виключно як гнобителі чи посіпаки, а стають частиною колективного «ми», важливий елемент української історії, що вирізняє її серед інших. Звернення українських істориків до єврейської проблематики та  українсько-єврейських взаємовідносин, дає можливість показати багатокультурний та багатоетнічний характер України, вони сприяють творенню більш складної динамічної та інтерактивної моделі України, що не обмежується вузькими етнічними рамками.

У запропонованій розвідці ми звернемо увагу на узагальнюючі дослідження та спеціальні роботи, присвячені імперському періоду, з фокусом на історії українських земель російської імперії. Єврейські студії поступово займають значне місце серед досліджень українських істориків, зокрема багато розвідок присвячується «довгому» ХІХ століттю. Загалом єврейську історію  можна сприймати по-різному – як частину національної історії, у нашому випадку української, імперської історії чи частину досліджень Східної/Центрально-Східної Європи.

Синтетичні праці з історії України, написані у етноцентричній національній парадигмі, традиційно відносно мало або зовсім не звертали уваги на історію українських євреїв чи українсько-єврейські відносини.  Австрійський україніст і русист Андреас Каппелер автор зокрема «Малої історії України» і канадський історик Павло-Роберт Маґочій у роботі «Україна: історія її земель і народів» одними з перших поставили за мету інтегрувати в історію України національні меншини. Канадські історики Орест Субтельний (автор першого сучасного узагальнення з історії України – «Україна: історія») та Сергій Єкельчик прямо не ставили таке завдання. У той же час, у книзі О. Субтельного, на відміну від більш пізніх узагальнюючих робіт, достатньо уваги приділяється українським євреям. С. Єкельчик в «Історії України: становлення модерної нації» вважає національні меншини невід’ємною складовою української нації. Сергій Плохій у новітній розвідці «Брама Європи» звертається до певних аспектів історії національних меншин. Відомий український дослідник Ярослав Грицак також запропонував альтернативну традиційній, переосмислену концепцію історії України, засновану на сучасних підходах.

Важливе місце в синтезах історії України, написаних в багатоетнічній парадигмі, займають українські євреї «довгого ХІХ ст.» У згаданій роботі О. Субтельного йдеться про культурні відмінності між євреями та українцями, які мали небагато спільного, а релігії лише поглиблювали відмінності між ними. Автор пише, що ці два народи століттями існували в структурно антагоністичних, хоча і взаємозалежних середовищах:  для єврея українець був втіленням відсталого і забитого села,  а єврей для українця уособлював чуже, експлуататорське місто. Серед причин єврейських погромів дослідник виділив експлуататорську діяльність деяких єврейських підприємців та лихварів, антисемітську політику уряду, агітацію реакційних груп. 

Я. Грицак у роботі «Нарис історії України. Формування сучасної української нації», аналізуючи антисемітизм українського селянства, приходить до наступних висновки: релігійні та культурні упередження були основними в цьому явищі; антисемітизм мав, переважно, соціальний характер. Щодо погромів 1881-1882 і 1903-1906 рр., автор зазначив, що хоча вони й відбувалися на українських землях, їх виконавцем було не українське селянство. У погромах брали участь робітники-мігранти з Росії. Наслідком стали формування сіоністського руху і масова еміграція євреїв А. Каппелер також бачить в погромах 1880-1900-х рр., в першу чергу, соціальні причини, але вказував на участь у них українського селянства).  Висвітлюючи єврейські погроми кінця ХІХ – початку ХХ ст., П.-Р. Маґочій, широко користується мемуарами очевидців, наводить розгорнуті цитати, підкреслює неоднозначність мотивації  учасників погромів, оцінок кількості жертв. Згадав автор і про сумнозвісну справу Бейліса, характеризуючи її як ганебний прояв антисемітизму. С. Плохій звертається до антиєврейського насилля під час революції 1905-1907 рр., порівнюючи погроми того часу з попередніми.

В сучасній історіографічній ситуації ми маємо лише декілька узагальнюючих праць саме  з історії українського єврейства. Чи не найповнішою спробою узагальнити історію євреїв Російської імперії є «Нариси з історії та культури євреїв України», видані у 2005 р.  Володимир Любченко, автор розділу, присвяченого євреям Російської імперії, розглядає значне коло проблем. Розпочинаючи оповідь зі специфіки розселення євреїв в західній частині Російської імперії, формування «смуги осілості», постійних та тимчасових обмеженнях щодо місця перебування, демографічних наслідків імперської політики. Автор надалі розглядає правовий та соціально-економічний стан євреїв – зміни у підході до державної політики у роки правління різних імператорів. Зазначається, що основною мотивацією законодавства щодо євреїв було віросповідання. Говориться про право на обмеження кількості учнів-євреїв у середніх навчальних закладах, контроль над приватною єврейською освітою; жорсткі обмеження щодо права працювати на державній службі, участі у місцевому самоврядуванні, військову повинність євреїв, підвищене та спеціальне оподаткування. У динаміці розглядається сфера зайнятості євреїв, з огляду на значні обмеження для них: розвиток ремесел, торгівлі підприємництва та торгівлі, єврейське землеробство. Також висвітлюється життя єврейської громади, її релігійний характер, зокрема вплив на неї маскілім, поширення ідей Хаскали, долучення євреїв до російської культури. Окремо висвітлено діяльність єврейських політичних партій та організацій, напрями єврейського політичного життя, а також внесок євреїв України у розвиток науки та культури. Як окрему проблему представлено антисемітизм та єврейські погроми.

Знаковою, можна назвати  розвідку П.-Р. Маґочія та Й. Петровського-Штерна «Євреї та українці. Тисячоліття співіснування», що була видана у Канаді у 2016 р. та одразу ж була перекладена українською, ставши приступною для широкого загалу в Україні. Звісно, значна частина книги присвячена українським євреям  ХІХ ст. Висвітлюється демографія єврейського населення смуги осілості, Хаскала, єврейська журналістика, антисемітизм та антиєврейське насилля, поширення соціалістичних ідей серед єврейського населення, «справа Бейліса» тощо. Погроми 1880-х рр. традиційно вважають надважливим чинником, що революційно вплинув на подальшу історію євреїв Європи. У зазначеній книзі підкреслюється тяглість єврейського життя до Першої мирової війни, вказується, що більшість саме українських євреїв, переживши погроми, залишилась на місці. Також у книзі висвітлено історією євреїв українських провінцій  Австро-Угорщини, що значно більше були інтегровані до імперського суспільства, ніж євреї Російської імперії.

Чимало аспектів історії українських євреїв та українсько-єврейських відносин  ХІХ ст. стали темами спеціальних досліджень. Частина розвідок присвячена історіографічним та джерелознавчим аспектам єврейських студій в Україні. Важливу роль для дослідників відіграють джерелознавчі студії із подальшою публікацією джерел та архівних путівників. В рамках міжнародного дослідницького проекту, що включає серію архівних путівників по архівосховищах України, Росії та Білорусі (редактор-укладач Юхим Меламед) були видані «Документы по истории и культуре евреев в архивах», що  присвячені архівам міста Києва (2006), та частині регіональних українських архівів. Роботи містять опис документів, що стосуються різних аспектів єврейської історії, з десятків архівних та музейних установ, сотень фондів. Досить цікаве видання «Запорізький архів. Студії з історії євреїв запорізького краю ХІХ - першої половини ХХ ст.» містить розвідки з історії євреїв Південної України, комплекс опублікованих джерел з Державного архіву Запорізької області, характеристику відповідних фондів цього ж архіву. З’являються також спеціальні дослідження, присвячені джерелам з історії українських євреїв.

Увагу істориків привертають такі непересічні особистості як М. Костомаров та М. Драгоманов, та їх погляди на «єврейське питання». Так, В. Любченко дослідив формування поглядів М. Костомарова на «єврейське питання» та історію українсько-єврейських відносин. У його статті проаналізовані чинники, що визначили ставлення відомого історика до українсько-єврейських відносин, спираючись на автобіографічні твори, визначена динаміка зміни поглядів Костомарова, його світогляду, характерні для багатьох інтелектуалів ХІХ ст. Ірина Диптан вивчила погляди Михайла Драгоманова на «єврейське питання» у роботах Івана Лисяка-Рудницького. Досліджується також історіографія історії окремих регіонів (наприклад, Любомир Орловський звертається до праць з історії єврейського населення Поділля) чи окремих проблем, таких як образ єврейської історії ХІХ ст. у працях з історії України.

Комплексне вивчення різноманітних аспектів життя єврейського населення українських регіонів та міст стало темою декількох дисертаційних досліджень, спеціальних розвідок, науково-популярних нарисів тощо. Вони, як правило, включають в себе декілька найважливіших аспектів життя єврейської громади. Дисертаційне дослідження Анни Морозової та її монографія присвячені єврейському населенню Лівобережної України у другій половині ХІХ ст. Одна з перших подібних робіт побудована на широкій джерельній базі, яка добре класифікована. Авторка проаналізувала демографічні процеси та правове становище євреїв, особливості їхньої економічної діяльності, єврейську освіту та духовне життя. Питання правового стану єврейського населення, демографії, погромів, єврейської благочинності, соціальної допомоги, релігійного життя єврейської громади Миколаїва розкриті у книзі Володимира Щукіна та Андрія Павлюка. Окрема робота присвячена єврейській громаді міста Бахмута (Артемівська) на Донеччині.

Окремою проблемою дослідження історії євреїв України вбачається їхня участь у політичному житті Російської імперії, створенню власних партій, місцевому самоврядуванні, єврейському судочинстві. Сергій Кальян присвятив свою докторську дисертацію та відповідну монографію участі єврейської спільноти у політичному процесі на українських землях у складі Російської імперії у середині ХІХ ст. – 1903 р. У своєму ґрунтовному дослідженні автор звертається до багатьох проблем. Серед них – політичне середовище, в якому функціонувала єврейська громада на українських землях, що включало законодавчо закріплену нерівність, українсько-єврейську взаємодію, політизацію українського та польського рухів тощо.

Діяльність Бунду також стала темою окремих дисертаційних досліджень. Так, В. І. Гусєв захистив докторську дисертацію «Бунд в суспільно-політичному житті України (кінець ХІХ ст. – 1921 р.)», дослідивши еволюцію поглядів бундівців, роботу місцевих осередків тощо. Діяльність єврейських політичних партій та організацій, участь євреїв в діяльності політичних партій у пізньоімперський період та під час Першої світової війни досліджує дослідниця з Житомира В. Венгерська. Аналізу та порівнянню українського на єврейського «національних проектів» на прикладі Правобережжя присвятив свою концептуальну статтю в «Judaica Ukгаіnіса» Михайло Гаухман. Юрій Поліщук у своїй монографії, присвяченій національним меншинам Правобережної України та імперській етнічній політиці, окремо дослідив політику влади щодо євреїв у смузі осілості. Наталія Івчик у своїй дисертації у порівнянні дослідила єврейське та польське питання в політиці царизму на Правобережжі у 1850-ті – на початку 1880- их років, тобто у період реформ та модернізації.


Звичайно, українські дослідники не оминають своєю увагою єврейські погроми. Події 1880 -х років стали віддзеркаленням посилення юдофобства, вважає Сергій Кальян, який в слід за І. Барталем, визначає їх наслідки - політизація єврейства, різке зростанню національної самосвідомості, його інтеграції на основі національних інтересів тощо. Деякі роботи присвячені окремим епізодам антиєврейських виступів. Наприклад, погром 1899 р. у єврейський колонії Великий Нагартав Херсонської губернії дослідив Володимир Щукін. Олексій Чеботарьов звертається до реакції на антиєврейські погроми, у тому числі російські, у львівському публічному просторі.

Чимало робіт присвячено єврейській освіті та просвітництву. Причому охоплені різні українські регіони – Волинь, Поділля, Херсонщина тощо, а також різні аспекти проблеми. Так, Наталія Рудницька присвятила свої розвідки історії становленню та розвитку єврейської освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст. Вона досліджує різні аспекти проблеми, наприклад початкові навчальні заклади – хедери, визначаючи специфіку навчального процесу, заробітну платню меламедам, рівень їхньої освіти, характеризує умови навчання дітей, покарання для учнів, регламентацію початкової єврейської освіти з боку держави, ставлення до неї єврейської громадськості тощо. Вадим Яшин вивчає світську єврейську освіту на Півдні України, процеси модернізації традиційної освіти. Автор зазначає, що реформа традиційної єврейської освіти була викликана економічними чинниками, вимогами ринку, потребою у кваліфікованих кадрах. В цьому процесі були зацікавлені представники єврейського підприємництва, а також держава, що прагнула абсорбції євреїв. Історик показує амбівалентність імперської політики щодо цього питання, що коливалась від сприяння до відсоткового обмеження кількості євреїв у навчальних закладах.

Як окрема проблема досліджується економічна діяльність єврейського населення. Значна увага приділяється посередницькій, підприємницькій діяльності євреїв України. Серед них дослідження Вадим Яшина. який виділяє загальноекономічні та «етноекономічні» чинники, що сприяли економічному піднесенню єврейських підприємців. До останніх він відносить значну конкуренцію, спричинену великим скупченням євреїв-підприємців у смузі осілості, можливість отримувати низьковідсоткові кредити у середині громади, змогу, завдяки своїм зв’язкам продавати товари за межі чорти осілості.

Підіймаються також питання єврейської демографії. Стаття Оксани Карліної, присвячена єврейським домогосподарствам у Волинській губернії першої половини ХІХ ст., містить чимало статистичних відомостей, отриманих з архівних джерел. Втім, авторка закликає обережно ставитися до подібних джерел через те, що євреї з опаскою ставилися до подання даних до адміністративних установ Російської імперії, відповідно джерела не містять цілком правдивої інформації.

Українські дослідники звертають свою увагу на міграції єврейського населення. Ю.В. Прокопов, вивчаючи переселення євреїв з Галичини до Херсонської губернії наприкінці ХVIII – у першій половині ХІХ ст., визначив основні причини міграції, її етапи, проаналізував кількість та професійний склад євреїв-переселенців. Серед причин названі дискримінаційні реформи австрійського уряду та економічна привабливість південних українських портів. Також у динаміці визначено зміни російської політики у цьому питанні та, відповідно, правила в’їзду для євреїв-іноземців. Т.Г. Гончарук, досліджуючи транзит західноєвропейських товарів через Наддніпрянщину, звертає увагу на переселення до Одеси з Бродів у першій половині ХІХ ст. галицьких купців-євреїв, характеризує зміни у державній міграційній політиці щодо єврейських-купців, їх статус, місце в економічному житті.

Отже, підведемо підсумки. Завдяки авторам, які сприймають історію України як багатоетнічну, українсько-єврейські відносини, ключові аспекти історії українських євреїв  поступово включатися до українського історичного наративу. Серед основних проблем/тем, пов’язаних з українськими євреями імперського періоду, що їх висвітлюють українські історики можна виділити наступні: історіографічні та джерелознавчі розвідки (у тому числі публікація джерел з єврейської історії); єврейське населення окремих регіонів та міст, політичне життя, участь у місцевому самоврядуванні; імперська національна політика щодо євреїв (у тому числі антисемітська політика уряду); єврейські погроми; євреї в українській та загальноімперській економіці; освіта і просвітництво; міграції та примусові виселення тошо.

Географічно розвідки охоплюють різні українські регіони та міста - в першу чергу Правобережжя, Південь, Лівобережжя тобто ті, що перебували у смузі осілості. Хронологічні рамки досліджень - традиційні для української історіографії (за нижню або верхню межу часто беруться реформи 1860-1870-х рр.). Для виділення хронологічних меж робіт також беруться події, пов’язані з єврейською історією, переважно погроми. Сучасна історіографічна ситуація обумовлена декількома чинниками. А  саме, відносна доступність та «зрозумілість» (мається на увазі російська мова джерел) архівних фондів кінця ХУШ - початку ХХ ст.; широка західна та російська історіографія східноєвропейського єврейства (багато робіт є в російському перекладі); наявність грантів, стажувань, літніх шкіл та конференцій з юдаїки; можливість видати дисертацію у якості монографії за підтримки єврейських фондів тощо. Все це, безумовно, позитивно впливає на вибір істориками єврейської проблематики. Перед дослідниками залишаються широкі можливості подальшого вивчення історії українського єврейства у широкому контексті історії України.

Література

1. Андрійчук М.Т. Євреї та єврейство на сторінках українських періодичних видань Російської імперії 60-х рр. XIX ст. (на матеріалах часописів «Основа» та «Черниговскій листокъ») // Східний світ. – 2003. – № 3. – С. 5-15.

2. Барталь И. От общины к нации: евреи Восточной Европы в 1772-1881 гг. – Москва, 2007.

3. Венгерська В. О. Єврейські політичні партії та євреї в політичних партіях: соціально-класові, громадянські та національні дилеми (к. XIX ст. – лютий 1917 р.) // Світові війни ХХ століття та історична пам’ять: збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції. – Дніпропетровськ, 2013. - С. 25-34.

4. Дворкін І.В. Євреї Наддніпрянщини кінця XVIII – початку ХХ ст. в сучасній українській історіографії // Вісник Нац. техн. ун-ту «ХПІ» : зб. наук. пр. Темат. вип. : Актуальні проблеми історії України. – Харків : НТУ "ХПІ". – 2015. – № 38 (1147). – С. 24-39.

5. Дворкин И. Украинские евреи ХІХ в. в соременных обощающих трудах по истории Украины // Новые исследования по еврейской истории. – Материалы ХІХ Международной ежегодной конференции по иудаике. – Том 3. – С. 267-273.

6. Діптан І.І. Іван Лисяк-Рудницький про Драгоманівську концепцію українсько-єврейського порозуміння // Історико-політичні студії. – 2014. – № 2. – С. 25-34. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ipc_2014_2_6.pdf

7. Гаухман М. «Паралельні світи»: порівняльний аналіз українського і єврейського національних проектів початку ХХ ст. (на прикладі Правобережної України) // Judaica Ukrainica . – 2 (2013). – С. 80-112.

8. Гончарук Т.Г. Транзит західноєвропейських товарів через Наддніпрянську Україну першої половини ХІХ ст.. – Одеса, 2008.

9. Гусєв В.І. Бунд в суспільно-політичному житті України (кінець ХІХ ст. – 1921 р.): Автореф. дис.. д-ра іст. наук: 07.00.01 / В. І. Гусєв. – К., 1999.

10. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ –ХХ ст. – К., 2000.

11. Документы по истории и культуре евреев в архивах Киева: Путеводитель / Науч. ред.-сост.: Е.И. Меламед, М.С. Куповецкий; Рос. гос. гуманитар. ун-т и др. – К., 2006.

12. Документы по истории и культуре евреев в региональних архивах Украины. Путеводитель. Волынская, Житомирская, Ровенская, Черкасская области / Науч. ред.-сост. Е.И. Меламед, Рос. гос. гуманитар. ун-т и др. – К., 2009.

13. Документы по истории и культуре евреев в региональних архивах Украини: Путеводитель / Науч. ред.-сост. Е.И. Меламед: Рос. гос. гуманит. ун-т и др. – К., 2014. – [Т. 2]: Николаевская, Одесская, Херсонская области.

14. Івчик Н.С. Польське та єврейське питання в політиці царизму на Правобережній Україні (друга половина 1850-х - початок 1880-х рр.): автореф. дис. канд. іст. наук 07.00.01 / Івчик Н. С. – Чернівці, 2012.

15. Калян С. Антиєврейські погроми у 80-х роках ХІХ століття: причини й наслідки // Віче. – 2009. – Режим доступу: http://www.viche.info/joumal/1419/

16. Каппелер А. Мала історія України.  – К., 2007.

17. Карліна О. Єврейське домогосподарство в українських містечках (кінець ХVШ – початок ХІХ ст. ) // Соціум: альманах соціальної історії. Вип. 4. – К., 2004. – С. 53-68.

18. Любченко В. Євреї у складі Російської імперії // Нариси з історії та культури євреїв України. – К., 2005. – С. 60-96.

19. Любченко В.Б. Чинники формування поглядів М. Костомарова на «єврейське питання» та історію українсько-єврейських взаємин // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. 2012. Вип. 19. С. 409-410.

20. Маґочій П.-Р., Петровський-Штерн Й. Євреї та українці. Тисячоліття співіснування. – Ужгород, 2016.

21. Маґочій П.-Р. Україна: історія її земель та народів. – Ужгород, 2012.

22. Морозова А.В. Єврейське населення Лівобережної України: (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): Автореф. дис. канд. іст. наук. / А. В. Морозова . – Харків, 2005.

23. Орловський Л. Єврейська община Поділля в дослідженнях зарубіжних і українських вчених / // Питання історії України. – 2009. – Т. 12. – С. 193-201. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Piu_2009_12_37.pdf

24. Петровський-Штерн Й. Українці і євреї: простір взаємодії. Інавгураційна лекція з нагоди присвоєння звання почесного доктора Національного університету «Києво- Могилянська академія», прочитана 20 січня 2014 року / Й. Петровський-Штерн .– К., 2014.

25. Плохій С. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. – Харків, 2016.

26. Плохій С. Між історією та нацією: Павло-Роберт Маґочій і переосмислення  української історії  / С. Плохій // Критика. – 2011 – Вересень-жовтень.

27. Поліщук Ю. Національні меншини Правобережжя України у контексті етнічної політики Російської імперії (кінець XVIII – початок ХХ ст.). – К., 2012.

28. Прокопов Ю.В. Переселення євреїв із Галичини до Херсонської губернії наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст.: причини та етапи // Чорноморський літопис. – 2013. – Вип. 7. – С. 52-59.

29. Рудницька Н. Становлення і розвиток хедерів на Волині у XIX – на початку ХХ століття // Етнічна історія народів Європи. – 2002. – Вип. 12. – С. 41-45.

30. Субтельный О. Украина: история. – К., 1994; Екельчик С. История Украины: становление современной нации. – К., 2010.

31. Татаринов С.И. Штетл Бахмут – феномен еврейского народа в Донбассе. Историко-культурологический очерк / С. И. Татаринов, С. А. Федотов; гл. ред.: Е. Н. Титова. – Харьков, 2013.

32. Шиханов Р.Б. Нове науково-довідкове видання з історії євреїв Південної України // Архіви України. – 2011. – № 4(274). – С. 236-238. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ay_2011_4_21.pdf_

33. Щукин В. Еврейский погром 1899 года в колонии Большой Нагартав // Запорожские еврейские чтения. – 2013. – С. 262-271.

34. Щукин В.В., Павлюк А.Н. Земляки. Очерки истории еврейской общини города Николаева (конец XVIII – начало ХХ вв.) / / Научний редактор Н. Н. Шитюк / Государственний архив Николаевской области. – Николаев, 2009.

35. Чеботарьов О. Реакція на антиєврейське насильство початку 1880-х рр. у львівському публічному просторі // Євреї в етнічній мозаїці Українських земель. – Харків, 2015. – С. 64-80.

36. Яшин В.О. Модернізація традиційної єврейської освіти на Херсонщині та Катеринославщині (др. пол. ХІХ ст.) // Грані. – 2014 . – №4. – С. 156-164.

37. Яшин В.О. Підприємницька діяльність єврейства південноукраїнських земель в середині та другій половині ХІХ ст. // Гуманітарний журнал. – 2013. – № 4. – С. 30-43.

 

Ігор Дворкін,

кандидат історичних наук Національного технічного університету

«Харківський політехнічний інститут»

Вам нравится этот материал? Поделитесь им с друзьями!