Выставка Истоки Толерантности

головна

Фото та звіти виставок у містах

МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ 1865 - 1944

"Я так дуже хотів би обтерти сльози з очей тих, хто плаче, - потішити кожного, хто сумує, - покріпити кожного, хто слабкий та немічний, - оздоровити кожного, хто хворий, - просвітити кожного, хто темний... Я хотів би стати всім для всіх, щоб усіх спасти…"

Митрополит Андрей Шептицький

Роман-Марія-Олександр граф Шептицький народився в родовому маєтку в Прилбичах на Львівщині. Походив зі стародавнього українського шляхетського роду, який у XIX столітті зазнав полонізації, члени родини стали франкомовними римо-католиками.

Владика Андрей невтомно трудився, щоб примирити різні етнічні групи, залишив по собі багату спадщину листів і публіцистичних творів на тему суспільних проблем і духовності. Упродовж 1944 р. очолював Українську Греко-Католицьку Церкву й українське суспільство. Школи, лікарні, сиротинці, храми й музеї, засновані й фінансовані Шептицьким, велика праця на ниві просвітництва та

захисту прав людини стали могутнім свідченням того, як добрі наміри можна втілити у добрі справи.

"Ми не поділені на католиків, православних, протестантів, англікан; ми поділені на тих, хто хоче і не хоче Єдності".

Митрополит Андрей Шептицький

Студіював юридичну науку в Ягеллонському (Краків) університеті, філософію й теологію - у Вроцлавському. Доктор права, філософії і теології. Вільно володів німецькою, французькою, італійською, грецькою мовами, латиною та давньоєврейською. 1887 року, після подорожі центральною Україною, попросив у матері пробачення і благословення на те, щоб піти в монастир: замолювати гріхи предків, які відреклися від рідного народу. Вирішив повернутися до свого коріння і стати ченцем Василіянського чину, щоб служити "селянській", як її називали на той час, Греко-Католицькій Церкві.

Митрополит фінансував друкарні, допомагав школам, дитячим садкам і сиротинцям. Щороку здійснював кампанію оздоровлення дітей з бідних родин. У спеціально поставлених для цього будиночках у Карпатах проживали по кілька тисяч дітей від 4 до 14 років. Заснував Церковний музей (згодом перейменований у Національний музей ім. митрополита А.Шептицького), передав до нього 9880 експонатів з власного зібрання - стародруки, архівні матеріали, твори сакрального мистецтва, малярство та графіку. Допомагав митцям і студентам. Вперше заснував на українських землях заповідники - кедрових лісів (на горі Яйце біля с. Підлютого) та степової рослинності (біля Чортової гори поблизу Рогатина), сприяв відкриттю курортів.

Західна Україна перебувала на той час у складі Польської держави. Під час пацифікації, коли шовіністична влада репресувала "інакомислячих", Андрей Шептицький захищав права українського населення Волині, Холмщини, Підляшшя й Посяння. Підготував Звернення до Папи Пія ХІ, після чого польська влада припинила нищення українських церков. 1933 року спільно з єпископами підготував і оприлюднив послання, в якому засуджувався штучний голод на підрадянській Україні.

Доля митрополита Шептицького була нелегкою, він зазнав багатьох страждань від різних політичних режимів, за яких людина не вважалася цінністю. За всіх обставин завжди ставав на захист людей - незалежно від їх національності чи віровизнання. Шовіністичний польський, імперський російський, радянський, нацистський режими ув'язнювали митрополита, грабували майно його церкви. Але завжди знаходилися люди різних віровизнань, які захищали цю видатну людину і допомагали повернутися до праці. На початку Першої світової війни, тільки-но Львів був окупований російськими військами, Андрея Шептицького арештували і вивезли до Росії, де ув'язнили спершу в Курську, згодом у Суздальському монастирі-тюрмі як єретика і державного злочинця. У Державній Думі Росії Олександр Керенський і Володимир Короленко виступили з протестом проти цього беззаконня Синоду. 1923 року польські власті арештували владику Андрея і звільнили тільки після особистого звернення Папи Римського Пія ХІ. 1939 року, коли на Західну Україну вступили радянські війська, вони закривали навчальні заклади, монастирі, тисячами ув'язнювали й знищували людей. У родовому маєтку Шептицьких у Прилбичах енкаведисти розстріляли митрополитового брата Лева разом з членами сім'ї та челяддю.

Владика спершу радо сприйняв вступ німецьких військ на територію України. Він добре пам'ятав, що чинили тут попередні "господарі", зокрема, радянські… Проте під кінець 1941 року, в листі "До духівництва" він визнав свою помилку: нацистський режим виявився не кращим за всі інші окупаційні режими на українських теренах. У лютому 1942 року - в часи, коли здавалося, що нацизм переможе, у листі до Гіммлера митрополит закликав не вбивати євреїв і не залучати до цього українців. Він єдиний з церковних діячів світу наважився звинуватити Гітлера у геноциді. Багато євреїв переховувалися у греко-католицьких монастирях, а також у митрополичій резиденції. Нацистський уряд видав наказ про арешт митрополита, у соборі св. Юра було здійснено обшук. Проте арештовувати Шептицького не стали, побоюючись посилення опору серед люду.

"Постать Митрополита Андрея Шептицького, безумовно, одна з наймогутніших і найславетніших в українській історії ХХ століття. Ми не віддали ще належної данини жертовності Митрополита та його найближчого оточення у справі рятування євреїв під час Другої світової війни. Це була виняткова мужність Митрополита Андрея як організатора спасіння: адже ціна людської солідарності була занадто високою - аж до позбавлення життя як врятованих, так і рятівників. Ці дії Митрополита Андрея Шептицького демонстрували вірність християнській заповіді "Не убий" в часи, коли божеволів світ і убивства ставали основною ознакою часу".

Леонід Фінберг, директор Інституту юдаїки

З книги "Митрополит Андрей Шептицький. Документи і матеріали 1941 - 1944" (Київ: Дух і Літера, 2003):

5 липня 1941 року Львів

…Усі, що почуваються українцями і хочуть працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного більшовиками нашого економічного, просвітнього і культурного життя. Тоді, в Бозі надія, що на підвалинах солідарності і посиленої праці всіх українців постане Соборна Україна не тільки як велике слово і ідея, але як живий життєдайний, здоровий, могутній державний організм, вибудований жертвою життя одних, а муравлиною працею, багатьма зусиллями і трудами інших…

Матеріали виставки «Джерела толерантності»

--------------