Выставка Истоки Толерантности

головна

Фото та звіти виставок у містах

ПЕТРО ГРИГОРЕНКО 1908-1987

Генерал, правозахисник, боровся за свободу народів, зокрема, за відновлення прав депортованих з батьківщини кримських татар. Народився в Запорізькій області (тоді - північна частина Таврійської губернії). Родовід його по батьковій лінії бере початок у Запорозькій Січі. Більша частина життя Петра Григоровича минула за межами України. Закінчив Московську військово-інженерну академію, Академію Генерального штабу СРСР. По війні викладав у Військовій академії ім. Фрунзе у Москві. Був призначений керівником першого в СРСР факультету військової кібернетики. Від 1956 року - генерал-майор. У час хрущовської "відлиги" прилюдно критикував корупцію в найвищих ешелонах влади. Його звільнили з посади, а невдовзі - з армії. Він не скорився. Далі був арешт, примусове "лікування" у психіатричних закладах, позбавлення звання, нагород, пенсії. Генерал впритул зіткнувся з правозахисними проблемами, став справжнім дисидентом. Через старшого товариша, письменника, багаторічного радянського політв'язня Олексія Костеріна долучився до захисту прав кримських татар.

18-19 травня 1944 року органами влади СРСР було депортовано (силоміць виселено) з батьківщини понад 230 тис. кримських татар. Так само "переселили" і кримських болгар, вірменів, греків, німців. У пунктах прибуття цим людям заборонялося виїздити за межі спецпоселень - своєрідних "резервацій". Указ Президії Верховної Ради СРСР 1956 р. "Про зняття обмежень по спецпоселенню кримських татар" оголошував "недоцільним" подальше перебування народу в "резерваціях", але повернутися на батьківщину не дозволяли. У 1960-1980-ті рр. виник кримськотатарський національний рух - за відновлення прав і повернення на землю предків.

У вересні 1967 року в Ленінабаді відбувся нелегальний з'їзд активістів кримськотатарського руху. Його лідери навели контакти з ліберальною інтелігенцією у столиці СРСР - прибічниками правозахисного руху (в чому значну роль відіграв Петро Григоренко), через неї зверталися й до світового співтовариства. В результаті з'явився Указ Президії Верховної Ради СРСР (1967 р.), що в цілому реабілітував кримськотатарський народ, хоча і замовчував його право на повернення. І Григоренко розпочав боротьбу за те, щоб реабілітація стала справжньою.

18 травня 1968 року у Сімферополі зібралися родини кримських татар, вимагаючи дозволу на прописку на батьківщині; особи у формі і "в цивільному" не підпускали їх до урядових будівель. "Кров у жилах холонула, коли я дивився на цих людей, - писав у спогадах генерал Григоренко. - Треба було бачити дуже багато цих напівголодних брудних діточок, які спали на цементній підлозі вокзалу й аеропорту. Та це були щасливці. А як було з тими, що спали на голій землі в скверах!" Холодним ранком на цих батьків з дітьми пустили крижану воду зі шлангів. І це тільки один день з тисяч пережитих до офіційного дозволу на повернення.

Під час поїздки до Ташкента 1969 року на судовий процес кримських татар Петра Григоренка арештували і помістили до спеціальної психіатричної лікарні-в'язниці. На захист генерала Григоренка став молодий лікар-психіатр Семен Глузман. 1971 року він здійснив заочну психіатричну експертизу (адвокат Григоренка Софія Калістратова власноруч переписала всі психіатричні документи з його "справи" і таємно передала їх експертові) і дійшов висновку, що Григоренко - повністю здоровий з точки зору психіатрії (пізніше цей висновок підтвердили відомі американські психіатри). Свої висновки лікар передав правозахисникові Андрію Сахарову. Семен Глузман став першим фахівцем, який відверто заявив про зловживання психіатрією стосовно інакомислячих у СРСР. У травні 1972 року Глузмана арештували і засудили на 7 років таборів і 3 роки заслання. У таборі він брав участь у спільній боротьбі політв'язнів за людську гідність, продовжував писати статті про зловживання у психіатрії і передавав їх на волю. Серед них - "Посібник з психіатрії для інакомислячих". Після падіння тоталітаризму Семен Глузман створив у Києві Асоціацію психіатрів України та реабілітаційний центр для жертв тоталітарних режимів.

1974 року під тиском широкої кампанії протестів у світі Петра Григоренка звільнили. Здоров'я його було значно підірване, але він був усе таким же енергійним. У травні 1976 року він став членом-засновником московської групи Гельсінської спілки із захисту прав людини, а в листопаді того ж року виступив одним із фундаторів Української Гельсінської групи.

"Селянський син з України, активний комсомолець, робфаківець, студент, інженер, фронтовик, воєначальник у Москві, в'язень спеціальних психіатричних лікарень для небезпечних злочинців, емігрант… - ось зовнішня канва його життя, від віри в утопію - до віри в Бога…"

Лікар-психіатр, колишній радянський політв'язень Семен Глузман

1977 року Григоренко був змушений поїхати на лікування за кордон - спершу до Західної Німеччини, потім до США. З СРСР його випустили на диво просто. І одразу по виїзді позбавили радянського громадянства. Вбити не насмілилися - занадто видатна постать. У подальші роки він брав активну участь у громадському житті, написав чудову книгу спогадів - "У підпіллі можна зустріти лише щурів" (1981, перекладена багатьма мовами), публіцистичні твори. Загалом, написав понад 80 наукових праць із військово-технічних та правозахисних питань.

Помер Петро Григоренко на чужині, в США, 21 лютого 1987 року у віці майже вісімдесяти років. Залишився переконаним у неодмінному торжестві добра й справедливості.

З промови Петра Григоренка перед кримськими татарами 17 березня 1967 року:

"Скоро закінчиться чверть століття відтоді, як ваш народ був викинутий із власного житла, вигнаний з землі своїх предків і загнаний до резервації - в такі умови, в яких загибель всієї кримськотатарської нації, як здавалося, була неминуча. Але витривалий і трудолюбний народ переміг усе й вижив…Закон на вашій стороні. Та не зважаючи на це, права ваші зневажені. Чому?.. Щоб покінчити з цим ненормальним становищем, ви мусите твердо засвоїти: того, що належиться за правом, не просять, а вимагають!.."

З виступу народного депутата України Рефата Чубарова у ВР з приводу річниці з дня смерті Петра Григоренка, 21 лютого 2003 року:

"Ми, кримські татари, зберегли і збережемо у віках вдячність і світлу пам'ять про тих, хто у найважчі часи для нашого народу простяг йому руку допомоги… 21 лютого кримськотатарська громадськість проводить у Криму заходи, присвячені світлій пам'яті генерала Петра Григоровича Григоренка, видатного українця, одного з найактивніших учасників правозахисного руху колишнього СРСР, послідовного й мужнього борця за поновлення прав кримськотатарського народу".