Отзывы и рецензии

11-12.1999 

Біля витоків Інституту юдаїки

Ще в червні 1991 року на Міжнародній науковій конференції “Проблеми українсько-єврейських відносин”, Ярослав Дашкевич, відомий український історик, “проскрибований” свого часу радянським режимом, у своїй доповіді накреслив не лише стратегію досліджень стосунків двох народів, а й подав план опрацювання, наукового вивчення минулого єврейської діаспори в її українському ареалі.

Коли довідалася, що в Україні існує Інститут юдаїки, стало цікаво, як працює ця інституція, існування якої в часи СРСР годі було уявити. (Крім короткого періоду в 20-30-ті годи позірного зацікавлення радянського керівництва національною своєрідністю народів, що їм випало щастя жити на одній шостій суші як у єдиній зоні...).

До розмови запросила Леоніда Фінберга, соціолога, культуролога, директора Інституту юдаїки, співредактора журналу “Дух і Літера”.

- Почну ось із чого, Коли за часів радянського режиму українська культура фактично існувала у формі певного ерзацу, то культура єврейська як така зовсім не існувала. Ми добре знаємо нині про трагедію української культури та культур інших народів. Але ж i трагедія єврейського народу, його культури, була також досить тяжкою. Скажімо, останні єврейські школи були закриті в 30-ті роки. Виросло декілька поколінь, які не знали жодної з єврейських мов. Коли стало вільніше дихати, то, природно, одразу виникло питання: що можна зробити, аби якоюсь мірою єврейська культура в Україні виявила ознаки життя, Першим нашим порухом було об'єднати тих, хто так чи інакше займається єврейською культурою, вивченням її історії i традицій.

- Повернімося до початку вашої роботи.

- Отже, ми стояли біля розбитих єврейських цвинтарів i думали: що робити? Перші наші кроки були й правильні, i, можливо, якоюсь мірою помилкові. Спершу задумалися: які книжки необхідно видати терміново? Що можна дослідити в першу чергу? Ми почали збирати науковців на конференції. Проблематика, спрямованість конференцій - єврейська історія та культура в Україні. Ми розуміли: як дослідники, ми реально можемо зосередитися на ХХ сторіччі чи на кінці XIX-гo, бо, зрозуміло, що всерйоз говорити про наших вчених, якi б займалися вивченням давньої єврейської історії чи єврейського середньовіччя, поки що неможливо. Ніхто не знав мови, жоден тривалий час не мав відповідної освіти. Але поступово, мені здається, ми стали провідними спеціалістами у вивченні єврейської історії ХХ століття, Ми започаткували наш альманах «Єгупець» (так Шолом-Алейхем називав Київ, Л.Т.) - була велика радість, коли світ побачив перший випуск, що об'єднав під однією обкладинкою прозові та поетичні твори. Сьогодні ми тримаємо в руках п'ятий том «Єгупця», готуємо до друку шостий - це видання стає явищем суспільно-політичного життя. Розгорнуті рецензії на це видання надруковані в часописах «Сучасність», «Критика», також з'явилися позитивні відгуки в Ізраїлі та США, Росії. Отже, пройдено певний етап визнання нашого журналу.

Навколо Інституту юдаїки нам вдалося об'єднати певну частину інтелігенції, яка розробляє теми єврейської історії та культури. Нещодавно завершилися Дні єврейської книги в Києві, якi проходили в Державному музеї літератури, і там нам вдалося влаштувати сім виставок. Якби ми жили у трохи кращі часи - а я сподіваюся, ми до них маємо дожити - то вже тільки на підставі тих виставок можна було б говорити про певний прообраз музею єврейської культури.

- Наскільки я знаю , такий музей існував у 20-ті роки в Одесі, і називався він Всеукраїнський музей єврейської культури імені Менделя Мойхер-Сфорiма, але, звісно, радянській владі ні до чого були ці окремі “національні квартири”.

- Так, багато чого треба розпочинати просто з нуля. Ми зробили виставку єврейської книги початку століття, а також розгорнули експозицію ілюстрацій до єврейських дитячих книжок на їдиш з блискучими малюнками Лисицького i Шагала та інших авторів. Це все багатство, яке зберігається в Національній бібліотеці України імені Вернадського, У колекції цього закладу є сектор сходознавства, у якому налічуються сто п'ятдесят тисяч книжок на їдиші, iвритi, українською та російською мовами.

На нашій виставці в музеї літератури ми представили експозицію сучасної гебраїки: це близько трьохсот книжок, якi вийшли вже в незалежній Україні. Якщо говорити про наукові видання в строгому розумінні - то це приблизно тридцять книг. Вони викликали зацікавлення фахівців з юдаїки з інших країн. Ми представили також плакати до Єврейських фільмів 20-30-х років з колекції музею студії імені О.Довженка. Єврейська тема також була представлена й мультиплікацією. Свого часу, в 80-90-х роках, Олена Kacaвінa та її колеги зробили кілька мультфільмів за мотивами єврейських казок. Була в нашій великій експозиції подана i творчість Марка Епштейна - художника «Культур-Лiги», навколо якої об'єднувалися митці єврейської теми. М.Епштейн працював якраз в Україні. Була в нас представлена i різьба по каменю – вже мало знане в світі мистецтво, що переважно відоме з зацілілих цвинтарних надгробків. Свого часу в експедиціях Санкт-Петербурзького Єврейського університету було зібрано колекцію близько десяти тисяч фотографій таких надгробків. В Україні також збереглися кладовища, де ще можна віднайти такі унікальні пам'ятки єврейської культури. Думаю, зможемо видати i фотоальбом, де будуть представлені зразки, починаючи з XVI-XVII сторіч. Отже, те, що я щойно перерахував, уже тягне на віртуальну експозицію музею єврейської культури, який, сподіваюся, постане.

- Хотілося б довідатися детальніше про напрямки роботи Інституту юдаїки. Це громадська інституція?

- Так, це незалежна громадська інституція. У нас - три основні напрямки роботи: дослідницька діяльність, тобто, вивчення єврейської історії та культури кінця XIX - початку ХХ сторіч. Ми провели вже сім конференцій в Україні з цієї проблематики, вони носять тематичний характер. Наприклад, цьогорічна конференція була присвячена вивченню Голокосту. Наступного року плануємо провести таку конференцію, на якій спробуємо осмислити, що зроблено i що відбулося впродовж десяти останніх років. Я не люблю слова «відродження», але йдеться проте, що останнім часом постала єврейська громада, яка зорганізувалася саме як національна, відновилися певні культурні процеси.

- Вибачте, що перебиваю вас, знаю, що єврейство в Україні відроджується i як релігійна громада, відкриваються синагоги. Постають різні культурно-освітні організації, такі, наприклад, як «Еш а-Тора» Україна» («Вогонь Тори - Л. Т.). Думаю, особливого значення тут набирає інформування громадськості України про відродження єврейства: саме таким чином розвіюватимуться різні міфи, непорозуміння, «надбані» за досить тривалий час..,

- Так, багато чого потрібно осмислити i зробити надбанням громадськості. Сьогодні в Україні працює 16 державних єврейських шкіл, де навчається по 500-600 дітей. Треба згадати i про недільні єврейські школи, яких існує близько шістдесяти. Тобто, можна вже говорити про певний досвід, що склався майже за десять років. Усе це потребує обговорення, осмислення. Я думаю, наступного року зосередимося на цьому.

Характерно, що наші конференції стали міжнародними. Конкретно: минулого року у нас були науковці з семи країн, сорока одного міста. Цього року мали гостей з 12 країн. Meнi здається, цi заходи проходять на пристойному професійному piвні, і свідченням того - участь провідних фахівців з юдаїки з Ізраїлю, Сполучених Штатів Америки, Росії, Литви, Польщі, Угорщини та інших країн.

Третій напрямок нашої роботи - продукування книг. Сьогодні наша бібліографія налічує більш як 25 книжок. Розпочали вдруковувати бібліотеку Інституту юдаїки - вийшло п'ять книжок. Видали том, який був свого часу підготовлений вченими з єврейської історіографічної комісії, але якi не мали можливості ні видрукувати його, нi працювати далі: ця інституція, як i багато інших нацiонально-культурницьких структур, була закрита на початку 30-х років.

Згаданий том став результатом співпраці з Єрусалимським університетом. У рамках цiеї-таки бібліотеки вийшла важлива книжка Жанни Ковби про мiжнацiональнi стосунки в перші роки другої світової війни. Може, вперше про багато подій розповідається не мовою стереотипiв - чи антиукраїнських, чи антиеврейских. Виданню книги передувало дуже багато робот и в архівах України, Польщі, Німеччини, це спогади сотень людей. Уперше ми вочевидь бачимо зафіксований i надзвичайний драматизм цього періоду i надзвичайний гуманізм багатьох людей. Ще одна книжка - Михайла Мiцеля про історію синагог у Києві та Львові. Охоплює вона 40-80-тi роки. То так само трагічна історія, як й історія українських цекров. Зрозуміло, під яким наглядом були вci релігійні інституції того періоду i хто там був священнослужителями. Книга вибудована на підставі документів, якi донедавна ще були секретними.

Хочу також згадати про карту з єврейськими культурними та історичними адресами Києва, яка вже побачила світ. Там зазначено конкретні події, персоналії, будівлі, пов'язані з життям єврейства, особливо на початку ХХ століття. До сьогодні багато подій, реалій, речей залишаються невідомими й українському, i єврейському читачеві. У радянських енциклопедіях практично не було місця для єврейської історії та культури. Так само в радянських енциклопедіях не було місця для правдивої української історії та культури. Отже, настав час принципово змінити ситуацію. Тому, коли сьогодні багато хто нарікає, що виходить набагато менше книжок, аніж у радянські часи, я особисто неоднозначно ставлюся до цього. Мені здається, що окремі книжки, видані зараз, вартують, може, сотень тих, якi друкувалися в радянський період. Якби сьогодні хтось придумав таке свято Києва, коли можна було б виставити вci книжки, що вийшли за час незалежності України, наприклад, на Хрещатику, думаю, ми побачили б величезний шар культури, який відкрився саме за останнє десятиліття. Ця культура виросла на принципово новому ґрунті, на зовсім новому фундаменті. Тут маємо вже певну повноту, а не щось перекручене, спаплюжене, сфальсифіковане, як часто бувало в радянські часи.

Ще один аспект нашої діяльності - останній рік у галереї «Тадзiо» на Андріївському узвозі щомісяця відкривали виставки «Єврейська тема у творчості художників України». Тут їдеться не про художників саме єврейської національності. Знаємо, як часто зараз стали опрацьовуватися біблійні теми.

•  Як ви вважаєте, чи призупинився процес асиміляції євреїв в Україні?

- Почну з того, що на прикладi США стало зрозумілим: невдалою була спроба позбавити вихідців з багатьох країн світу свого національного коріння. Однак через кілька поколінь багато хто почав згадувати, що він є американець українського, чи польського, чи єврейського походження. Мені здається, що сьогодні особливо інтенсивно в різних національних середовищах йде процес навернення до своїх національних культур. Найстрашніші манкурти, якi не хочуть бути ні українцями, ні євреями, ні поляками. Ким же вони хочуть бути? Здебільшого вони стають шовіністами, мені здається, що зараз в Україні очевидна тенденція до відродження національних культур. І, може, це один з найпозитивнiших моментів розвитку нашої країни за останні роки.

Інтерв'ю провела Людмила ТАРАН