23 червня 2011 року у столичному «Українському домі» вручали відзнаки імені Блаженного Священномученика Омеляна Ковча.

Були нагороджені - український поет і перекладач, лауреат премії імені Василя Стуса, член Спілки письменників України Мойсей ФІШБЕЙН; керівник Міжнародної лікувально-виробничої майстерні при міжрайонному Радянському психоневрологічному диспансері у Києві Ніна ГОРНОСТАЙ, яка вже понад 36 років опікується психічно та неврологічно хворими людьми, вишукуючи можливості для їх праці, реабілітації та соціальної адаптації, оскільки на лікувально-виробничу майстерню уже кілька років з держбюджету не виділяється жодної копійки; Український католицький університет, який успадкував і продовжує наукову діяльність Греко-католицької богословської академії, яку створив у 1928-29 роках у Львові Митрополит Андрей Шептицький (нагороду прийняв ректор УКУ отець Борис ГУДЗЯК). Премією також було нагороджено заступника міністра внутрішніх справ та адміністрації Польщі Томаша СЕМОНЯКА.

Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 р. в селі Космач, де його батько о. Григор був душпастирем. Вчився у Космачі й Кіцмані, іспит зрілости склав в Українській державній гімназії у Львові, філософські й теологічні студії здобув у Римі в Колегії святих Сергія і Вакха.
Від 1922 р. аж до мученичої смерти у Майданеку 25 березня 1944 р. бів парохом повітового міста Перемишляни.

На початку нацистської окупації, в 1941 р., о. Омелян прилюдно та врочисто в своїй церкві в Перемишлянах хрестив євреїв і видавав їм українські прізвища. Він спасав багатьох людей.
«Було це на самому початку німецької окупації. На початку липня, коли у містечку ще не було гетто, євреї зійшлися на молитву до синагоги. Есесівці без усяких видимих причин кинули до середини запалені бомби, почалася пожежа. Двері ж вони зачинили й, оточивши синагогу, нікого до неї не підпускали. Родичі й знайомі палаючих у вогні з криками прибігли до пароха. Син пароха Мирон добре запам’ятав той випадок: «Батько зірвався й побіг, я за ним, думаю: що насправді може зробити тато. Отець Ковч вбіг між юрбу біля синагоги, голосно по-німецькі наказав воякам, щоб відійшли. Ті, на диво, сіли в свої мотоцикли й поїхали. Серед вогню, несамовитих криків отець Ковч кинувся відчиняати підперті важким стовпом двері, вбіг досередини і разом з іншими став витягати напівпритомних людей, раз у раз покрикуючи: «Тікайте, хто куди може, німці зараз вернуться сюди!» Одначе того дня німці не вернулися».
О.Ковч був заарештован, він опинився в тюрмі у Львові, а згодом – в Майданеку...

З табору, в одному із листів до рідних Отець Омелян писав:
"Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?...

Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні - поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці.

З усіх присутніх я тут одинокий священик... Тут я бачу Бога, який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. ...Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться."

За офіційними даними, в'язень №2399 помер 25 березня 1944 р. від флегмони (гострого гнійного запалення) правої ноги.

27 червня 2001 року у Львові о. Омелян беатифікований Папою Іваном Павлом II.

УГКЦ заснувала відзнаку ім. Омеляна Ковча. Нею нагороджують праведників за їхні героїчні вчинки, жертовність і гуманізм, що єднає людей у міжрелігійному та національному діалозі.

http://www.unian.net/ukr/news/news-442564.html
http://ictv.ua/ua/video/1983/1417386/
http://www.traducionalist.info/blog/blazhennij_svjashhennomuchenik_omeljan_kovch/2011-02-11-1999