Дидактична балада “про Хайку”: До питання про українсько-єврейський білінгвістичний Фольклор*


Володимир Любченко
/Київ/

Моїй бабусі — Любченко-Панчук Анастасії Федорівні,
якій, серед іншого, завдячую й першим почутим
варіантом балади “про Хайку”, присвячується


Професор Єврейського університету в Єрусалимі Дов Ной у статті “The Polish and Yiddish Balladic Folksongs”1 зробив стислий, проте грунтовний аналіз взаємовпливів між польським фольклором та єврейським на ідиш у жанрі балади, значно розширивши своїми висновками до того часу існуючі серед науковців уявлення про масштаб цих взаємовпливів. Так само і ми звернемося до жанру балади, обравши для аналізу сюжет, що знаходиться, на нашу думку, в самому епіцентрі культурного обміну між українським та єврейським народами у сфері пісенного фольклору. Зазначимо, що ще в середині 30-х років минулого століття видатний дослідник єврейського музичного фольклору Мойсей Береговський у статті “Взаємні впливи в єврейському і українському музичному фольклорі” вважав наявність такого обміну очевидною “a priori”2 .
Мова піде про сюжет дидактичної балади “про Хайку” — підмовлену до мандрівки звідниками єврейську дівчину (жінку), авантюра якої обертається для неї смертю. Загально відомо, що серед європейських народів і слов’ян зокрема, надзвичайно популярний сюжет про підмовлену до мандрівки дівчину і, як правило, головною дійовою особою варіантів такого сюжету виступає національний персонаж. У українців це — українки Галя, Ганнуся, тощо. У випадку ж сюжету балади “про Хайку” в україномовному варіанті балади головним персонажем є єврейка Хайка, до того ж у приспівах зустрічаємо слова та вирази мовою ідиш, що дає підстави говорити про білінгвістичність варіантів сюжету. Задля об’єктивності відзначимо, що відомі також нечисленні російські3 та білоруські4 варіанти цього сюжету. Хоча найдавніші з російських варіантів балади про підмовлення шинкарки-єврейки донським козаком до втечі їз ним записані й видані набагато раніше (на півстоліття) за українські (на початку 1790-х років5 ), проте навряд чи вони є оригінальними, адже місце, де в них розгортається дія (“корчма польская, королевская”), як і саме єврейське населення в той час ще перебували за межами Російської імперії. Очевидно, російські варіанти з’явилися внаслідок неодноразового у ХVIII ст. переходу російських військ через польську Україну під час воєн з Турцією та при втручанні у справи польської корони, коли й могли росіяни ознайомитися з сюжетом, що мав би там побутувати. Не можна також виключати варіанту, що сюжет, який нас цікавить, був занесений на російський грунт вихідцями з України, адже міграція українського населення головно відбувалася в напрямку на схід. Таким чином, час появи сюжету про підмовлення шинкарки звідником, а отже й сюжету балади “про Хайку” — не пізніше другої половини ХVIII ст. ще за часів існування Польської держави.
На баладний сюжет “про Хайку” в різний час вже звертали побіжну увагу дослідники. Так, у виданому в 1926 р. дослідженні “Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем” її автор К. Квітка варіанти балади про зведення єврейки виділяє в окрему групу на підставі, за його висловом, “спільних цим варіантам моментів літературного оброблення”6 . Знаходить цей сюжет відображення також в укладеному російським дослідником С.Ю.Смірновим покажчику сюжетів і версій “Восточно-славянские баллады и близкие им формы” (1988)7 та в сюжетно-тематичному покажчику “Каталог українського пісенного фольклору” (1994)8 української фольклористки Людмили Єфремової, хоча в зазначених працях варіанти сюжету балади “про Хайку” (про підмовлену єврейку) не виокремлені в чітку окрему групу, а подані серед різних груп варіантів сюжету про підмовлену дівчину.
Сюжет про підмовлену на мандрівку єврейку обіймає собою не тільки сукупність варіантів балади “про Хайку”, але й дуже близькі їм варіанти про не названу на ім’я шинкарку-єврейку та варіанти балади “про Рейзю”, що становлять локальний галицький варіант поширеної по всій Україні балади “про Хайку”. Для зручності аналізу ми обмежимося при розгляді лише варіантами сюжету балади “про Хайку”, які становлять абсолютну більшість у сукупності варіантів про підмовлення єврейської дівчини (жінки). Таких варіантів в нашому розпорядженні є 309 . Географічно вони походять з Галичини — 11 варіантів, з губерній Київської — 7, Подільської — 3, Волинської — 2, Полтавської — 2, Катеринославської — 1, Херсонської — 1, Чернігівської — 1, з Закарпаття — 1, з Кубані — 1. Записи зазначенихваріантів були зроблені: в другій половині ХІХ ст. — до 1920 р. — 25 варіантів, після 1920 — 5 варіантів.
В варіантах сюжету балади “про Хайку” можна виділити 11 умовних структурних частин, за якими й проведемо аналіз сюжету (зазначимо, що не всі 11 структурних частин представлені в кожному з відомих варіантів: як правило, одна або кілька відсутні, але лише всі 11 дають уявлення про повне розкриття сюжету без скорочень і пропусків).
1. Місце зав’язки дії
Зав’язка сюжетної дії відбувається в корчмі або шинку, якщо інколи навіть прямо й не названих, то цілком очевидних з тексту балади. В свою чергу місця географічної локалізації корчми поділяються на топонімічно конкретизовані та неконкретизовані.
a. Топонімічно конкретизовані: 1) в містечку Берестечку, 2) в Бресті на прекраснім (преславнім) місці, 3) в місті Березі, 4) у Львові на риночку.
b. Неконкретизовані топонімічно: 1) в полі, 2) у лісі на прекраснім місці, 3) на горі, 4) на краю села, 5) серед села, 6) в місті під березою,
7) коло бережечка.
2. Сімейний статус Хайки
a. Дівчина.
b. Донька шинкарів.
c. Вдовина дочка.
d. Донька удови-шинкарки.
e. Молода дружина шинкаря.
3. Звідники
Чоловіками, що зманюють різними обіцянками героїню виступають особи персоніфіковані і, частіше, неперсоніфіковані. За єдиним винятком, це завжди іншоплеменники та іншовірці по відношенню до єврейки Хайки і, як правило, не тутешні.
a. Персоніфіковані звідники: 1) козак (солдат) Ясь Дембровський,
2) Івась Тарновський (Терновський), 3) Ясь Терлецький, 4) Іванко Чернецький, 5) пан Каньовський, 6) Василенько, 7) Ваня, 8) Ясь.
b. Неперсоніфіковані звідники: 1) козаки, два козаки, три козаки (козари), 2) гайдамаки у високих шапках, 3) солдати, два солдати, 4) три улани, 5) три дворянина, 6) чотири фурмани, 7) панок, 8) чужоземці,
9) жидки.
4. Мотиви полишення Хайкою батьківської домівки
До полишення героїнею батьківської домівки призводять або успішна, прикрашена багатьма яскравими обіцянками агітація звідників, або любовні почуття, що виникають між Хайкою та одним із звідників і все це на фоні того факту, що легковірна героїня схильна до необдуманих емоційних кроків, чому і заслуговує у деяких варіантах оцінки “дура”.
Обіцянки звідників Хайці:
a. Обіцянки, які змальовують переваги життя в їхньому краї. Звідники запевняють Хайку: 1) що їй буде краще, “як в рідної мами” і що в їхньому краї “верби грушки родять, а дівки в злоті ходять”, 2) що ій буде краще, як в мами і що у мами вона ходить “у подертій капоті”, а у них ходитиме “в самім сріблі-злоті”, 3) що їй з ними буде краще, “як в корчмі з жидами”.
b. Обіцяють напувати шинкарку Хайку вином.
c. Звідники обіцяють молоду дружину корчмаря Хайку завести до її мами.
Любовні почуття:
a. Звідник запитує у Хайки, чи любить вона його і чи піде за нього, на що отримує ствердну відповідь.
b. Хайка запитує у звідника, чи любить він її.
c. Звідник і Хайка закохалися один в одного.
d. Хайка любить панка і готова вийти за нього.
5. Призначення часу від’їзду
В переважній більшості варіантів сама Хайка призначає найбільш сприятливий для від’їзду час і радить звідникам, якою кількістю возів прибути за нею та її добром. Роблячи це, вона спирається на традицію єврейського релігійного побуту, і ця традиція розкривається в сюжеті досить повно, інколи — в дуже шануючих її висловах. За винятком одного випадку, час від’їзду завжди призначають на суботу.
Отже:
a. День від’їзду Хайка призначає: 1) на суботу, мотивуючи це так: “рано у суботу жиди будуть в школі, люди будуть в полі”; “рано у суботу жиди підуть в школу, Хайка сама буде вдома”; “в суботу рано, тато з мамою підуть до школи”; “в суботу рано, тато й мама підуть до школи й лишать ключ від комори”; “в суботу рано, тато й мама підуть до школи, а ми обоє тай до комори”; “в суботу рано, піде мама до школи, лишить ключі від комори”; “в суботу рано йдуть жидки до школи, в молодої Хайки ключі від комори”; “в суботу на шабас — усі жиди в школі, а я, молода, зостаюся вдома”; “не їдь в п’ятницю рано, бо буде вдома тато та й мама, а в суботу рано, тато тай мама підуть до школи, лишать ключ від комори”; “не їдь в п’ятницю пізно, а в суботу рано, в суботу рано всі жидки в школі, ще й мати піде”; “не їдь у неділеньку, а приїдь у суботоньку, мамуня піде до школи, а мені кине ключі од комори”; 2) на п’ятницю, з такою мотивацією: “в п’ятницю рано, мама піде до ткалі, лишить ключики малі”.
b. У суботній день, користуючись з того, що батьки у школі, Хайка звертається до звідника, прохаючи його забрати її: “всі люди в полі, батьки у школі, це — суботній день — кращий в тижні день, в корчму приїжджай — мене забирай”; “тато й мама пішли до школи, лишили ключ від комори”.
c. Самі звідники випадково приїздять у суботу і, довідавшись, що батьки Хайки пішли до школи, зманюють і забирають її із собою.
Цікаво, що у тому єдиному випадку, коли звідниками виступають євреї, нічого не говориться про призначення зручного для від’їзду часу — чи не тому, що переконувати в перевагах суботи був сенс лише християн?.
6. Від’їзд
Ця структурна частина цікава переліком майна, забраного звідниками та Хайкою із собою. Традиційний набір речей становлять різноманітні коштовності та гроші: срібло й злото, перли, а також такі побутові речі, які були присутні, на відміну від оточуючого українського селянства, практично в кожній єврейській хаті: подушки й перини. Все майно разом з від’їжджаючими вантажиться на дві, три, а то й на чотири вози (брички, повозки, підводи, хури, фурманки), що погано в’яжеться з задекларованим у попередніх частинах мотивом пошуку багатшого життя. Отже, ми зустрічаємо наступні групи речей, які вивозяться:
a. Срібло й злото, подушки й перини.
b. Самі маєтності, срібло й злото, подушки й перини.
c. Куфри (скрині), перини, срібло та злото.
d. Скрині, перини, гроші золоті.
e. Білі подушки, срібло та й злото, мальовані скрині.
f. “Кіндер” (?), скрині і перини (“кіндер” — це не дівчина Хайка, бо вона теж сідає на окремий віз).
g. Скрині та перини.
h. Перина (“переперичка”), срібло-злото.
i. Срібло, злото, білі перини.
j. Злото й срібло (срібло й злото).
k. Золото та перли (на різних підводах!).
7. Пересторога у дорозі
У довгій дорозі у Хайки з’являються сумніви у щирості намірів звідника (ів) і вона, передчуваючи небезпеку, що ій загрожує:
a. Стає сумною (не веселою).
b. Вступає із звідником в діалог, намагаючись з’ясувати, де знаходяться обіцяні ним двори, слуги і т.і., на що отримує дуже загальну, або таку, що не віщує нічого доброго відповідь: 1) двори там, де синє море, 2) двори — за тими горами, 3) двори там, де сині гори, служки там, де верби і грушки, 4) двори — великі гори, вівці — у воді камінці, 5) двори — ліса та гори, слуги — граби й дуби, 6) двори там, де глибоке море, слуги там, де високі луги, 7) великі двори — гаї і море.
c. Звідник сам звертається до Хайки й, розкриваючи свій обман, показує ій, що чекає на неї: 1) маєтності у воді під мостом, 2) “широке море, високі явори — твої ввік-віком двори, високі ялиці — твої навіки крамниці, червоний камінь — там ти спочинеш навіки амінь”.
d. Чуючи пересторогу 1) внутрішнього голосу (вищої сили - ?) або
2) звідника, які радять повернутися додому, Хайка відмовляється повернутися, боючись гніву батьків (обох, або одного з них).
8. Сумний фінал
a. Звідник (ки) топлять героїню: 1) в Дунаї (“тихому”, “глибокому”), 2) у морі (“синьому”, “глибокому”), 3) у неозначеній водоймі, 4) під мостом.
b. Побоюючись гніву батьків, Хайка сама топиться в Дунаї, обравши цей шлях з двох запропонованих звідником: повернутися додому, або втопитися.
c. Прив’язану до сосни косами Хайку спалюють.
d. Прив’язану у темному лісі до дуба плечима Хайку, мабуть, так і залишають напризволяще.
9. Дидактична мораль
Хоча вже сам баладний сюжет несе в собі дидактичну мету, в багатьох варіантах тією чи іншою мірою окремо сформульована дидактична мораль, яка вкладається в уста звідника чи його жертви і спрямована на саму жертву або на широкий загал.
Мораль спрямована на жертву:
a. В устах самої Хайки: 1) Коли Хайка боїться повернутися додому і топиться сама: “нехай коси тихий Дунай носить, ноги — поїдять соми, руки — поїдять гадюки (щуки)”; “нехай косу Дунай носить, руки поїдять гадюки, білеє тіло вода розмиє”. 2) Коли вона гине від рук звідника: “воліла б я в тата й мами бубели (бублики) їсти, як в той Дунай глибокий лізти”; “ліпше було в матінки панчошки плести, ніж у Дунаї гнити”; ліпше було в матінки гоголки [єврейські булочки — “куглі”, “гуглі”] їсти, ніж у Дунаї плисти”; “воліла би я вдома гуглі їсти, ніж на Дунай плисти”; “мої очі пісочок точить, коси тиха вода зносить, руки вже їдять круки”.
b. В устах звідника: 1) Нейтрального, загально-дидактичного змісту: “не хотіла отця слухати, то будеш з рибами плавати”; “краще воліла б ти в отця хали їсти, як тепер Дунаєм за рибами плисти”; “ліпше бублики їсти, ніж з Дунаєм плисти”; “не вміла мед-вино пити – прийдеться тобі в цім морі жити”; “нехай твої циці виїдять плотиці, нехай твої ноги виїдять соми”. 2) З елементами національного протиставлення або помсти: “пливай, коли не знала нашого звичаю та нашої віри!”; “оце тобі запорожців знати, щоб поганим людям нас не видавати”; “ти, жидівочко, будеш у воді плавати, а ми, козаченьки, панувати”.
Мораль розрахована на широкий загал:
a. В устах Хайки: “хто дочок має, нехай доглядає, по заході сонця гулять не пускає”; “хто хоче молоденький на світі жити, хай не дасть козаченькам себе підмовити”.
10. Епілог
У кількох варіантах після втоплення Хайки звідники повертаються до корчми і, дізнавшись у корчмаря про втечу його молодої дружини, розповідають йому, що бачили схожу на неї біля Дунаю. Коли ж корчмар припускає, що то саме вони й вивезли його дружину, йому відповідають, що то не так, бо хіба повернулися б вони назад, якби були у чомусь перед ним винні?.
11. Приспів (рефрен)
Приспів в варіантах сюжету балади “про Хайку” є саме тією ланкою, яка дозволяє говорити про їхню білінгвістичність, хоча і зі всією необхідною обережністю. Попри те, що є нечисельні варіанти позбавлені приспіву, в більшості він присутній, демонструючи вражаючу варіативність від зовсім короткого до дуже довгого. Найчастіше приспів повторюється рефреном після кожного рядка, або передуючи повторенню його (рядка) другої половини, або самостійно. Інколи виконується через кожних кілька рядків. Можна виділити дві групи приспівів: ті, які складаються з комбінації вигуків та найчастіше зіпсутої ідишистської лексики, хоча інколи смислові зв’язки між окремими словами зберігаються і ті, що складаються з самих лише вигуків та звукосполучень, які в сукупності часто складають приспів (так само як і окремі частини приспівів попередньої групи), близький за звучанням приспівам, характерним хасидським пісням.
Отже, маємо наступну картину в найбільш характерних прикладах:
a. Приспіви з включеннями ідишистської лексики: 1) “ах вей! мамуню, зуг, зуг, любуню! тір бом, ах вей! тірі, тірі бом, ах вей! тателе, мамеле, вус іс дус? ах вей, вей, вей, вей!”, 2) “ах вей, зуг зей но, но, но, но, но, но, но”, 3) “ой вей, татуню, зуг, зуг, мамуню”, 4) “ах вей, мамуню, зуг, зуг, татуню, тір бом, ах вей, тір бом, ах вей! тірі, тірі, тірі, бом, бом, ах вей, вей, вей, вей, вей, вей, вей!”, 5) “ой вей, жидівочка, сугель, кугель, коханочка, та дрей сабаш, та дрей гугель, та дрей Хаїм, ром, бом, бом!”, 6) “ой вей, жидовочка, ой джуг, коханочка! за дрей шабаш, за дрей гугель, за дрей гой, ой вей, тром, бом, бом!”.
b. Приспіви, складені з вигуків та звукосполучень: 1) “уй, гуй!”,
2) “гай, гай, дун, дун”, 3) “ох вей вей! ох ох ох! тір лей лей, тьох, тьох, тьох!”, 4) “ой вей, вей, ой бом, бом, та ну, ну, ну…”, 5) “ой вей, вей, зум, зум, зум, тра-ла-ла-ла-ла”, 6) “ой гоп-гоп, ой гоц-гоц, ой гоп-гоп, гопуленьки, ой гоц-гоц гоцуленьки”, 7) “та дрі-дрі- драм, та дрі-дрі-бам”, 8) “та дрід бом, та дрід бом, тра ра ра ра, ром, бом, бом!”.
Як зазначав ще в двадцяті роки ХХ століття Л. Квітко, аналізуючи відомі йому варіанти сюжету “про Хайку”, вживання у приспівах єврейської лексики та характерних вигуків на кшталт “ой вей!”, може спричинити за аналогією з анекдотами уявлення про їхній (приспівів) певний травестійний, комічний характер, але живе виконання тих варіантів, які чув особисто Л. Квітка, відзначалося поважністю та серйозністю10 .
Кілька слів про музичний бік справи. Не маючи фахової підготовки для докладного аналізу записаних мелодій різних варіантів балади “про Хайку” (нам їх відомо 14), зішлемося на авторитетну думку фахівця в галузі єврейського музичного фольклору Людмилу Шолохову, яка, переглянувши представлені нами на її розгляд нотні ряди до текстів, в 5-ти мелодіях відзначила наявність окремих елементів (таких, наприклад, як змінений дорійський лад), характерних для єврейських народних мелодій, тоді як інші мелодії є характерно українськими. Ще один фахівець — фольклорист-музикознавець Людмила Єфремова з Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т.Рильського НАН України в рукопісі підготовленої до друку монографії “Українська народна пісенна лірика та епіка: Мелотипологія та каталогізація” відзначає притаманність “рис “східної” мелодики” кільком мелодійним типам балади “про Хайку”11 .
*
Авторська концепція походження та формування в результаті культурних впливів та запозичень баладного сюжету “про Хайку”, яка має дати відповідь на питання, чи є баладний сюжет “про Хайку” лише прикладом “єврейської теми” в українському фольклорі, чи він в своїй основі за походженням є вдалою єврейською адаптацією на українській мові популярного серед українців сюжету про зведену дівчину і вже в такому адаптованому вигляді повернувся в українське середовище, стисло має наступний вигляд:
1) Українці мають свій, надзвичайно популярний, з національним персонажем (Галя, Ганнуся, тощо), представлений понад сотнею варіантів дидактичний баладний сюжет про дівчину, обманом вивезену з батьківської домівки і далі в той чи інший спосіб позбавленої життя, тому створення в українському середовищі побічного розвинутого сюжету з головним персонажем іншої — єврейської національності, якому так само співчувають, як і своєму, виглядає “нелогічним”, наскільки взагалі можна говорити про логіку у фольклорі.
2) Такий сюжет під впливом великої популярності основного сюжету оточуючого українського населення міг виникнути в єврейському середовищі і представляє собою “єврейську адаптацію” українського сюжету методом введення в нього свого національного персонажу (Хайка, Рейзя) та елементів народного побуту, із збереженням мови оригіналу (української), з доданням рефрену на мові ідиш (або такого, що хоч і не має смислового навантаження, але є характерним для хасидських пісень) інколи — мелодії з окремими характерними для єврейських мелодій рисами. Лінгвістичне запозичення євреями сюжету від українців видається цілком можливим, адже євреї в достатній для цього мірі володіли мовою народу, серед якого жили.
3) Завдяки своїй україномовності адаптований в єврейському середовищі сюжет з легкістю, у свою чергу, був запозичений “назад” українцями, чому мала б сприяти деяка в їхніх очах його “пікантність”, а переважне незнання українцями мови ідиш з неминучістю призвело до “псування” ідишистського рефрену, який в більшості випадків втратив смислову цільність. На українському грунті цей сюжет, цілком вірогідно, продовжував жити повноцінним життям, обростаючи новими варіантами.
4) Всі відомі варіанти сюжету балади “про Хайку” були записані від українців, що, як видається, суттєво не зменшує вірогідності вищевикладеної концепції, оскільки відсутність записів варіантів балади “про Хайку” від євреїв може пояснюватися тим, що:
a. Єврейськими збирачами єврейського пісенного фольклору записувались тільки релігійні білінгвістичні сюжети типу хасидських пісень, про що належне уявлення дає відомий класичний збірник Гінзбурга-Марека “Yiddish Folksongs in Russia”12 . Світський же сюжет балади “про Хайку” очевидно не звертав на себе їхньої уваги і ймовірно цілковито відносився ними до української фольклорної спадщини.
b. Українські ж збирачі фольклору цілком природно робили записи в етнічно українському середовищи, обминаючи єврейське.
Усвідомлюючи гіпотетичність представленої концепції (її важко стовідсотково довести, хоча й так само важко спростувати, якщо взагалі це можливо), попри ступінь її адекватності, що є питанням дискусійним, можемо констатувати, не боючись помилитися, що розглянутий в його багатоваріантності дидактичний баладний сюжет “про Хайку” є яскравим свідченням значного взаємовпливу української та єврейської (в її локальному, територіально українському варіанті) культурних традицій.
____________
* Задля дотримання вимог редакції щодо обсягу матеріалу, автор був змушений у декілька разів скоротити науковий аппарат статті (кількість приміток). Повний варіант в перекладі на англійську (“Didactic Ballad of Haika: To the Question of Ukrainian-Jewish Bilingual Folklore”), маємо надію, з часом з’явиться в “Матеріалах” 13-го Міжнародного конгресу з юдаїки (Thirteenth World Congress of Jewish Studies), що відбувся у серпні 2001 р. в Єрусалимі.
1 Noy Dov. The Polish and Yiddish Balladic Folksongs // Jews and Slavs. V. 3. Jerusalem, 1993. pp. 263-275.
2 Береговський М. Взаємні впливи в єврейському і українському музичному фольклорі // Радянська музика. 1936. № 5. С. 30.
3 Великорусские народные песни, изданные А.И.Соболевским. Т.1. СПб., 1895. № 216-225. С. 296-307.
4 Материалы для изучения быта и языка русского населения Северо-Западного края, собранные и приведенные в порядок М.Шейном: Бытовая и семейная жизнь белоруса в обрядах и песнях. Т. 1. Ч. 1 // Сборник Отделения русского языка и словесности Императорской академии наук. Т.41. СПб., 1887. № 411, 490-491, 606.
5 Великорусские народные песни. № 222. С. 304-305, № 223. С. 305-306.
6 Квітка К. Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем: Систематизація, уваги та нові матеріали. К., 1926. С. 14-16.
7 Смирнов Ю.И. Восточно-славянские баллады и близкие им формы: Опыт указателя сюжетов и версий. М., 1988. С. 35-36.
8 Єфремова Л. Каталог українського пісенного фольклору. Сюжетно-тематичний покажчик: любовна, родинно-побутова лірика та епіка // Народознавство. 1994. Спецвипуск № 2 (лютий). С. 4. № 08-КБ-04.
9 Див.: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. Відділ рукописів. ф. 1-7. од. зб. 445. № 7. арк. 11-13; там же. ф. 4-2. од. зб. 44. арк. 58; там же. ф. 6-4. од. зб. 111. арк. 29; там же. ф. 14-3. од. зб. 907. №145. арк. 138; там же. ф. 28-3. од. зб. 358. арк. 5-6; Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського НАН України. Інститут рукопису. ф. 1. од. зб. 1318. № 47. арк. 24 зв.-25 зв.; там же. ф. 1. од. зб. 1493. № 25. арк. 18; Варіант, записаний у 1993 р. Володимиром Любченком від Любченко (Панчук) Анастасії Федорівни, 1912 р.н., у селі Коричинці Деражнянського району Хмельницької області. Мелодію розшифрувала Людмила Шолохова; Балади. Кохання та дошлюбні взаємини / Українська народна творчість. К., 1987. С. 288-291; Галицько-руські народні мелодії зібрані на фонограф Йосипом Роздольським / Описав і зредагував Станіслав Людкевич. Ч. 1. / Етнографічний збірник Наукового товариства імені Шевченка. Т. 21. Львів, 1906. № 476. С. 122; Гнедич П.А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. Вып. 2. Ч. 1. Песни необрядовые / Издание Полтавской ученой архивной комиссии. Полтава, 1915. № 892. С. 213; Головацкий Я.Ф. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. М., 1878. Ч. 1. № 29. С. 204-205, № 31. С. 205-206, Ч. 3. № 46. С. 172-173; Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. Т. 3. Песни. Чернигов, 1889. № 526-А-В. С. 266-268; Демуцькый П. Народни украинськи писни в Кыйивщыни. К., 1905. № 112-114. С. 61-62; Квітка К. Вказ. праця. С. 15, 36; Материалы для этнографии Херсонской губернии / Собрал И.В.Бессараба / Сборник Отделения русского языка и словесности Императорской академии наук. Т. 44. № 4. Петроград, 1916. №181. С. 151; Народні балади Закарпаття / Запис та впорядкування текстів, вступна стаття і примітки П.В.Лінтура. Львів, 1966. № 82. С. 171-172; Народні пісні в записах Івана Франка / Упорядкування, передмова та примітки О.І.Дея. Львів, 1966. С.275-276; Русский соловей «Народная лира»: Или собрание народных песней на разных угро-русских наречиях / Собрал и издал М.А.Врабель. Унгвар, 1890. С.258-260; Українські народні мелодії / Зібрав Климент Квітка // Етнографічний збірник Українського наукового товариства у Києві. Т. 2. К., 1922. № 434. С. 138; Українські народні пісні в записах Володимира Гнатюка / Упорядкування, вступна стаття та примітки М.Яценка. К., 1971. С. 187-188; Kolberg Oskar. Dzieіa wszystkie. T. 30. Pokucie. Cz. 2. Wrocіaw; Poznaс, 1963. № 22-23. S. 21-23.
10 Квітка К. Вказ. праця. С. 16.
11 Єфремова Л.О. Українська народна пісенна лірика та епіка: Мелотипологія та каталогізація / Рукопис монографії. С. 367.
12 Ginzburg S.M., Marek P.S. Yiddish Folksongs in Russia. Jerusalem, 1991.